Цей сайт присвячений творчості українського поета, критика, літературознавця Михайла Стрельбицького (3.06.1949-8.06.2018). На ньому ви можете ознайомитися з усіма виданими книжками, надрукованими статтями автора, а також його інтерв'ю та статтями про поета. Викладені також фото та відео матеріали.
Михайло Стрельбицький народився 3 червня 1949 в с. Майдан-Вербецький Летичівського р-ну на Хмельниччині. Походить з роду Стрільбицьких. Закінчив середню школу в сусідньому селі Дяківці Літинського р-ну на Вінниччині. По закінченні філологічного факультету Одеського держуніверситету ім. І. І. Мечникова (1971) проходив строкову службу в армії, навчався в аспірантурі того ж ВНЗ, де захистив кандидатську дисертацію «Сюжетика української повісті 1960—1970 рр.» (1976). В альма-матер викладав українську літературу на кафедрі професора В. В. Фащенка (1975—1979).
У 1980 р. переїхав до Вінниці. Був на творчій роботі. Від 1991 р. — старший викладач кафедри культурології Вінницького технічного університету. У цей час бере активну участь у суспільному житті, зокрема у діяльності товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, керує університетським літературним гуртком «Студентська муза», веде сторінку в газеті ВЗН «Імпульс», опікується «Клубом істинних шанувальників Тараса Шевченка», готує радіопрограми, проводить щорічні творчі фестивалі для студентства «Вдячність Коновалюкові», ініціює публікацію у місцевій пресі критичних літературних розвідок, рецензій, спортознавчих есеїв.
Автор понад 400 публікацій в пресі з проблем художньої літератури та більше півсотні наукових статей. Окремими виданнями вийшли: монографічне дослідження, присвячене творчості Олеся Гончара «Проза монументального історизму» (1988) та понад два десятки збірок віршів і поем.
Помер Михайло Петрович Стрельбицький 8 червня 2018 року. Похоронений, на малій батьківщині, в селі Майдан-Вербецький Летичівського р-ну на Хмельниччині.
«Філоcофія універсальних понадчасових істин проектується в площину національних гостро болючих проблем і утверджується М. Стрельбицьким зброєю сарказму й сатири, нищівного висміювання. Але не тільки. Якщо в сатиричних творах можна говорити про макабричний театр-сатирикон у поезії, то в творах ліричних – про театр художніх мініатюр, а ще – про особливу виразність необарокової палімпсестності, що її кваліфікують як накладання культурних рис різних епох, коли в нових культурних текстах проступають знаки минулих записів».
Валентина Соболь, літературознавець, професор Варшавського університету
«Якщо колись напишу про Стрельбицького ширше, то стаття моя починатиметься так: «Думаю, що вірші Михайла Стрельбицького мають не дуже багато читачів. Але справа, певне, в їх якості. Вони потребують якісного читача.
Маю сміливість вважати себе якісним читачем Стрельбицького. Поринаючи у світ його поезії, можу з певністю сказати: у нього багато віршів про мене. І про кожного з вас, шановні читачі. Адже у справжній поезії ми вчуваємо, вбачаємо самих себе. Спиняємося біля якогось рядка: це ж я так думаю! Повторюємо той чи інший образ: це ж я так відчуваю! Згадуємо щось своє, думаємо про себе, про своїх близьких…
У Михайла Стрельбицького думки й почуття покладені на вірші, що їх не треба цитувати. Поет цитує нас. Така властивість істинної поезії». У моєму віршованому виразі це нині записалось так: «Прогрес. Що це? Як відповісти? / Перекази відомих істин / І невідомих ще думок: / Цитатні бурі, зливи, смог? / Ото науці заморока: / Що на душі — не для потоку. / Поезії ж це до пуття: / Вона цитує почуття!
… Знайшов Коновалюка в Інтернеті: http://www.korners.com.ua/russian/painters/231. Зворушливі «віконечка» в Україну. Справді, для мене це — більш, ніж малярство. Принагідно краще відчув Ваш двотомничок «Під небом Коновалюка».
Григорій Усач, поет, прозаїк, драматург; Ізраїль, м. Беер-Шева. 2 листопада 2010 р.