Попереду слів

1

Що попереду слів –

силуети нескорених предків,

молоти і серпи

у руках мускулистих іскрять.

Супокійна хода –

відчайдухів нетлінне мистецтво.

Коні п'ють із Дніпра –

до Дунаю летять!

2

Невловима, як сам Чугайстр,

десь попереду слів майнула

думка-видумка.

Що це? Між айстр

впізнаю її, невловиму

(хоч і вперше уздрів на віку),

так доречну у квітнику,

що оце злаштувався на зиму.

3

Заблукає грудень з полів,

на дорогах калюжки витре,

і настане попереду слів

завивання вітру.

Заболить нога на мороз,

защемить душа на негоду…

Гляне, усміхнеться якось:

листоноша спішить до господи.

4

О вже ці сини! Круговерть

забирає їх – не вертає.

Блиснув, засвітився конверт

та й попереду слів промовляє.

І не треба щастя. Яке?

Хай ростуть, не спиняються діти…

… Йде літак паперовий в піке,

перетнувши десятиліття.

5

Замітає вітер сліди,

залишаючи тільки спомини.

Кільки крапель живої води –

ними ти увесь переповнений.

Зрозумів: попереду слів

не ступала нога суєсловів.

Моди непостійної повів –

що він проти звичних вітрів?

6

Ех, застаріли жита,

сокіл не проліта.

Ой, посмутніла ріка,

бачиться – нетривка.

Пущу тривоги свої,

пущу попереду слів,

сам за ними піду,

себе уперед поведу.

7

Натомився – спочинь, не умієш – покинь,

переможців бо судять, ще й як.

Доцвітає полин, непомітний полин,

процвітає помітний будяк.

Скільки б там не пройшов, не шкодуй підошов.

Виручатиме доки допотопна бравада?

Так, попереду слів – ненависть і любов,

і все ж у справжніх словах – правда.

8

А травнева пахощ трави,

а тривожне мрій дозрівання,

погляд, що віщує змагання,

відчуття під снігом трави,

відчуття себе – поготів, –

сонечок малих розуміння,

від нестачі слів безгоміння, –

а таки попереду слів!