Михайло Стрельбицький
ІСУС — УСІ?
(Поема-паліндромів; пам’яті Івана Іова й не тільки)
«Ісус — усІ!»
Іван Іов.
1. Пасха
Ах, сапа Пасха:
«Я, — рече, — вечеря!»
Миска-Мага максим.
Юда — рип, упир: «Адью!»
«Це — на муки!» — куманець.
Ах, сапа Пасха!
Жид загув: «Варавву!» Газди ж
і собі, ці, босі:
«У, В-варавву!»
А сусід: «Ісуса?..»
(І, нишкома замокши: «Ні?..»).
Жалі тіла ж
мотали, паки пика, Пилатом.
Пилат, ага, магат, а — лип,
утоп уже, ге ж, у поту:
«Він — мусе?!.. Леле!» (сумнів).
Е, сумнів («Він — мусе?!»)
є — у крові воркує, у крові воркує...
«Народ нам — ан, до ран
це ворохобе, бо — хоровець!» —
це попища. «Тащи, попець!
Є — у крові воркує,
є — у гробі боргує!» —
то ідіот...
«У, В-варавву!..»
«Ет, Череповищем мещиво перечте!
Я ж... Я ж... Я...
рученьки... гик!... не Чур!..
умиваю. А ви ‘му
теперка, пак, репет
і боргуйте: гет й у гробі!» —
мінори многії і гон-миронім
мотали пнявим вмив’ян-Пилатом.
Ах, сапа Пасха...
Ах, яв цвяха
сакра-дуб!.. «Ударь-ка-с!» —
кирко-покрик у кирко-покрик
Мело болем, вмело болем:
«Агу!» — тіла жалі, туга.
Болю лоб
і лобатівся ж: «Я — світа болі?!..»
«А Ти, Б-боже мій і межо б-бита...
О-о, Боже мій і межо... бо-о!..
О, нащо Ти мене покинув? Уник?! О... пень... е...
ми... тощано?..
А наг, Боже мій і Межо — бгана?!..»
… Ото написано? Насипано — то:
«ІСУС — УСІ!»? —
Мово, — Іовом?
Мово-Іовом?
Мовоіовом?..
Ах, сапа Пасха...
О крев Ісусу — сіверко:
«Віра се... ке-са-рів?..»
...Ісус — усі?!..
2. Великодень
У Великдень — е? — венедки леву,
Ах, і все дають?!.. Тю, а десь — віха!
«Вісі бісів —
аваль-слава!»
Тую віху, ух, і в’ю-уть.
«А тих венедок оден, е... вхита».
«Тю, а два — завдають!»
«Тим венедкам — смак, де не вмит».
«А в дулібок — обіл у два».
«У хорваток — о, тавро, — ху!»
«Деревлянок онял веред».
«А полянок оня лопа».
«А половчанкам вмакнач волопа:
турк і трев, і верть, і круть!»
«Тиверчанок уконач ревить».
«А печеніжечок... скоче ж!.. — і нечепа!..»
Велик-о-день! Не доки лев!
Спідниць-инді, — п-с!.. —
тут, отут!
3. Нерозривне: ген вир зорен
(Реквієм по Ніні Григорівні Стрельбицькій-Шатківській,
доньці сільських кравця та швачки, найхристияннійшій з продавчинь)
Ти покинула: луни копит,
дорогу у горОд
(жіночу, мучоніж),
щодень-не-дощ,
що дань на дощ.
А...
Де... меди? Де — мед?
Апокаліпси’ спіла копа...
Іде леді: «І де, леді,
чагу п’є пугач,
а мокши не нишкома, —
еш! — усе ще (де — ще?) суше
чагу, пугу, пугач?!..»
Тропар? Рапорт? Тропар-рапорт?
Нерозривне — ген: вир зорен,
янус-арка та красуня;
є: у шок зоря розкошує;
є: аж дере — попереджає, аж дере, попереджає:
«Сан-вава, пухир-три-хупава, — в нас!»
А тиша — громом, о, морга, шита.
А то — піль ліпота?..
Тіло... політне?.. ген... тіло-політ?
Яр-душа, шудря:
«Усім, Ісу’!!!..»
4. Рацило-лицар
(Реквієм по Григорієві В’язовському)
«В’яз» узяв в’язу з’яв,
ув’яз у З’яву
(З’яв З’яву!), еге, ув’яз «В’яз»...
Репа гул: «Пан, а плуга — пер!..»
«В’яз» зорав?!.. Ква!» — роззяв,
орд (з азій і — заздро!)
тікав куцо... гоцу!... квакіт.
А
рілля сял-лір:
«Овиду чудиво,
мови добра, — чар-бо, — дивом
яс й істин в нить сійся:
«В’яз» наплугатарив!» А вир: «Ат!» А гул:
«Пан З’яв!
Рацило-Лицар!»
5. Він днесь — Ясень днів
(Реквієм по Борисові Дерев’янку)
Йому те за газету, мой?
За ранню юнь нараз?
Його — бо «гой»?
Йой! Йой-йой-йой!
За копань ілинь-гнилі напоказ?
Він — горя-лиха нахил, яро-гнів?
Він домам, о, мамо, днів!
Він днесь, Ясень днів,
Є інде — ще дніє.
Не він «гомо гнівен»!
І воркує у крові:
Він говорив з виро-вогнів,
Несян-ян-Ясень!
6. Фащенко і Окнещаф
Я -
віл слів.
Микола Мірошниченко.
Що? Де? Дуби: «Буде дощ!»
«Що - вхопив?» - «А ви - по хвощ?»
І - що? Дахи: «Ха! Дощі!..»
І - що? Тілу літощі?
Біль-хліб.
Воль лов.
Логоклад-алкоголь.
Вір рів...
... Віл слів?
Окнещафе, се - Фащенко!
Окнещафу Фащенко:
«Ти - сить?!»
Окнещафа ФАЩЕНКО,
сив, - свись!
Та й: «Ат!» -
віл сив, - у вислів,
у фраз арфу,
у фонем Енофу.
Не чернь, - речен:
Віл Слів,
Ливар Правил.
7. Нечерда, Лад речен
НА СКОМОРОХА — ХОРОМ ОКСАН:
«Нечерда — Лад речен.
А Лада ‘му ума дала;
‘му ж ум,
мужу гуж-ум,
о, над усе десь удано,
у, гужово ж, угу!
Трещ: умінь у нім — ущерть!
О, гой-я, йог’о!..»
Ні, Веда є, а де — він?
Адже веж вже вежда
удовіє, ллє і воду,
не вермут... Умревен
є?!
НЕЧЕРДА, ЛАД РЕЧЕН:
«Зір-обіл-хліборіз!
А до болю — лобода.
Одо болю, лободо!
Каганчику, кич на гак!
З Ікаром — умора кіз...
Крото-доторк?
Етна Духа, жах у Данте?
О добо, вся — свободо!
О, он на Скомороха хором — оксанно-о!..»
Житомир зримо: «Ти ж?..»
Ор-Ярешки, — гик! — «’Шер, — яро!»
А се — «до відому» — пумо-дів Одеса,
арт-сестра -
- а - а - а!.............................
8. Навік-Іван
А Іван Іов — воїн-авіа.
І ловелас, але — волі.
А рід, — еге, — Діра:
несох хосен.
Не сох хосен!
Не сохне ген хосен;
он не сохне ген хосенно...
Іван у наві —
наві Іван,
Навік-Іван,
іже межі, —
он ті, — не знав Іван зенітно:
небу — чудо роду! — чубен,
в Ісусі й Ісусів...
...Ісус — усі?..
...От: серпанок, ікона, престо:
«Й Ісусу мус усій!..»