Так гарно село помирає,

так лепсько, так файно-загайно

та й так старомодньо,

що аж великодньо;

черешня трухлява сліпа

понад хату міцну ще

останньо цвіте.

Аж гості розчулені,

бувши проїздом-наїздом,

згадали Ім’я Господнє,

оплакали хмільно дитинство своє

золоте.

За тиждень в неділю провідну

ще дехто з гостей завітає,

сльозу на могилки доставить

і поминальні хліби.

І куряву першу в сезоні

колеса зведуть,

і нехай замітає,

нехай намітає журби,

та аби не злоби.

2

Село помирає так юно,

ушпетно, букетно:

Останнього Дзвоника Свято,

найбільшенький клас – випускний,

останні напутні слова...

Першокласник єдиний

калатає довго й завзято;

на прощання звучить

„Кропива, ти моя кропива!..”

3

Сунично, так смачно село помирає

й аж так ерогенно щоденно.

Канікули в місті!

Зіслали на літо міста

небажаних, зайвих,

обтяжливих, неприторенних.

Виляскує,

штокає-какає

нащадків пора золота.

Раптово

на цвиинтар провадячи

бабу чи діда у спеку,

засланці удатні, знай, м’ятну жувачку

завзято жують:

немов, прохолоджує!

Скінчилося літо дочасно, і легку-прелегку

розлуку на завтра

однолітки їм проіржуть.

4

Село помирає так „кльово”,

аж так децибельно попсово,

що пси шаленіють

на ту тріумфальну попсу,

а в лісі попсованім

тяжко у дуплах сахаються сови,

і в небі зірки причахають,

попсових „зірок”

оцінивши красу.

5

Село помирає так люто,

колгосп розібравши на цеглу,

хімсклад у ґрунтові води

пустивши на много літ;

медпункт самотужки забрався,

лишивши по собі плацебо;

зате відродилась „рожа”,

за нею – „враз” і пристріт.

6

Так гнійно село помирає,

молока шумлять між гноями,

гної напливають на хати,

на вулички і на стежки;

молоковози, як танки,

сяк-так обминають ями,

пострілюючи позверхньо

то димом, то оком тяжким.

7

Так хмільно-похмільно село помирає

й аж так белькотливо,

як тільки бувало б можливо,

у пеклі пекельну жаждиво

ковташи смолу,

хитаючись хитко,

до себе всміхаючись криво.

Бо як же ж без усмішки

(навіть вмиравши) селу?

8

Село помирає так ницо,

так, людоньки, післямодерно

під дзенькіт (ночами темнішими)

гострий віконного скла;

самотнім хатам очі-вікна

виймаючи так мародерно,

немовби орда увійшла

і навіки свого досягла.

9

Село помирає невдячно

за всі піклування про нього,

невдячність дрімучу захланну

сховавши в кулак („Кулаки!”):

князі піклувались,

царі піклувались,

вожді і генсеки убогі,

і партія вся, і всі партії,

і віце-прем’єри-дядьки.

Відлига для нього була.

Мороз йому служить крізь сльози.

Воно ж, випускаючи хлипко

старечий нечищений дух,

кульковою ручкою пише:

„Продам в добрі руки кози”,

і вперто на цвинтар торує

свій вічний народний рух.

Невдячне, невдячно хробачне,

то вимокле, то пересохле,

само собі не пробачить

сопушні свої ахи-охи.

10

Так нагло село помирає,

нахабно і так безвстидно,

і „SOS!” не кричить ні разу,

а тільки „Ги-ги!” та „Ах-х!..”

Так ницо собі і гордо,

так щезно, що аж... атлантидно

у хвилях зелених тоне –

у міжміських бур’янах.

11

Село помирає зрадливо,

зрадливо і підло, підступне,

вертаючи дикій природі

приручених псів та котів;

природа й сама ледве дише:

буяє й сміється на кутні;

пси вовкові здатись шукають,

котячий страшнішає спів.

12

Так чемно село помирає,

завбачливо так, пробачально.

Припасені „трумна” стоять на горищах,

немов на причалі човни.

Гречана крупа - та й перебрана ж!

Пахнюща крупа поминальна.

Закрутки у банках пишаються,

що завжди готові вони.

13

А й щедро ж село помирає:

за безцінь – картоплю, горбате,

за безцінь – часник та цибулю,

а яблучка ще й догниють...

Село вже й сіреньке, бо й пластик,

а все-таки ще строкате,

картате, рябцуникувате,

чорти його не беруть!

Єй-єй, не беруть, рогаті,

і навіть ушпетні безрогі

не вибрали… ніби… до решти…

арештами навіть – ні-ні…

Лиш янгол… уже прочумавсь?..

на липовій дошці убогій…

прокліпався, просльозився,

зіниці ж його сумні…

14

Село помирає так тупо,

каглу затуливши свідомо;

в холодних снігах

крапелиною теплою, мерзнучи, тане.

Село помирає тому, ой, тому,

що не всі в нього вдома,

й аж так жалісливо,

неначе востаннє…