Бути відмінником у першому класі,

і в третьому,

а й у десятому класі;

бігти додому з похвальним листом,

ой же й кушпелити,

дощ доганяє,

і не втекти;

тільки ж, замість прикритись листом похвальним,

всяко листа від дощу прикривати,

так прикривати:

за пазуху рурочку бгати

й нахильці бігти.

Промокнувши наскрізь,

кашляти глухо крізь літо,

відмінником бувши…

Не бути,

відмінником бувши,

«ябедою» язикатим,

донощиком тріумфальним:

ні в першім, ні в третім,

ані в десятому класі

не спокуситись на ницу ту роль

ніколи, нізащо, ні разу;

хай хоч куток,

хоч учительська,

п’яний директор,

а хоч би й на класі,

до класу лицем,

кару терпіти:

читанку над головою

(«рученьки терпнуть»!)

тримавши затято

усі сорок п’ять хвилин.

Бути відмінником на першому курсі,

й на третьому,

та ж і на п’ятім;

диплом, як Бушу, захищати,

і захистити,

і думати, що з ним робити…

Не бути ж,

відмінником бувши,

ні вухами, ані очима

сили безликої,

владної, хижої,

щедрої, що за м’якими дверима

гострить пазур’я, і сипле спокуси,

і душі незгірші

скуповує дорого «впрок».

Бути!

Бути пасажиром щоденним

на вічну свою роботу,

заробітку з якої

не заздрить невчених тьма…

Не бути

роботі байдужим,

нелюбим не бути роботі,

яка хоч ти що, а не марна,

у принципі ж — зовсім не марна,

й цікава ж собою сама…

Бути у підлеглості

в однокурсника-трієчника,

в безпосередній;

вже мати від нього догану,

і другу,

й розмову бундючну

не першу…

Не бути

випханим з праці проте

«за скороченням розписів штатних»,

як же й «за власним бажанням»:

ув останній тривожний момент

на підвищення круто

(за доблесний стиль керівництва)

однокурсника вчасно взяли.

Бути не без товариства…

Не бути

винним нікому.

Бути нарозхрист у колі…

Не бути

в резерві ділків.

Бути здатним на крапку,

але, при потребі, й на кому,

і, звісно ж, на знак питальний

в оточенні окли-

ків!..

Не бути,

одначе, зоїлом…

Бути поміченим своєю роботою

і в роботу зануреним більшу,

в таку, за якою ще більша,

ще глибша манить-зове;

в громади даху не втявши,

у Бога теляти не з’ївши,

цейтнотне своє щодення

провадивши як межове…

Не бути

званим на бенкет лукавих,

де миро п’ють,

а заїдають миром,

і цноту тлять,

і витирають пам’ять,

і мертву воду хлюпають в лице,

боготворять натомість ахінею

і честь ґвалтують

з криком «Чєсть імє-е-е-ю-у-у!»,

й не те міняють хвацько на не це.

Бути першим й останнім коханцем

такої-сякої дурепи

(бо якби не дурепа,

то собі чи ж такого знайшла б?),

підставляти їй рани свої,

їй навзаєм зализуючи розрепи;

думку гнати гірку

про життєвий дует незграб.

Не бути

аж таким уже шанувальником тої горівки,

тої (кажуть в Карпатах) паленки,

за Стельмахом — скаженівки,

що її, вогняної води, наростає потоп;

надто ж — тої, що з трав, із суцвіть,

корінців чи, бодай, окоренків,

не взяла, не нацупила

ані сил, ні духмян,

ніже барв, —

віддавати їх щоб.

Бути оглашенним політвіри нової

(політичної, так, де польоти не тільки вві сні),

пропадати на мітингах —

цмокати, плескати («Слава героям»!),

восени починати,

продовжувати навесні.

На справедливість молитись нову,

ще новішу!

З мітингу тільки на мітинг спішити,

вітрами продутому до сивини;

не зважати, не бачити,

як вчорашній кумир пожирнішав;

навесні запалившись,

не вичахнути й восени.

Не бути

вписаним у святці переможців

(нібито переможців?) нової політвіри;

з того радіти навіть:

«Не за зиск воювалося, вже ж!».

Кризи нитками благенькими

мітингОві заштопати діри,

на вулиці не потрапити

під владців нових кортеж.

Бути «аборигеном»

у вітчизні своїй,

прозиватись «стурбованим»,

навіть «нашистом»,

захищатись від тяжчих «-ізмів»;

клястись у любові до інших

народів, країн, їхніх мрій:

мовляв, будьмо щасливі й турботні собі

усяк

при своїй вітчизні.

Не бути

не перебреханим

про вітчизнолюбство своє:

мовляв, заважаєш «і нам також»

вітчизну твою,

і страви, й пісні, і дівчат, і труди її,

крепко любити;

мовляв, а якщо у вітчизні твоїй

співвітчизники й наші є,

і є інтереси наші,

яких нам не остудити?!..

Бути останнім у черзі по капусту,

аж поки не спитають: «Ви — останній?» —

«Вже ні, — відповідати не без густу. —

Цю місію вже Вам передаю.

А й Ви ж її надійно передайте,

принаймні, передати не баріться:

не будь-кому, а тому, хто спитає —

здобутись щоб на місію свою…»

В таких балачках добре час минає,

до істини тут легше йти гуртом:

«Хто був останнім, стане першим той!..»

Не бути

найостаннішим на святі,

влаштованім зненацька щирим птаством

відразу по прильоті-перельоті

на честь небесноцвітної пори;

у складчину це свято, і на ньому

всяк зі своїм, всяк про своє-усіхнє

щебече, кряче, цвірінчить, говорить,

як всяк, хто є народжений згори.

Бути почутим високими силами неба

(розумом знавши, що неба ж теперка немає —

тільки ефекти, грайливі оптичні ефекти:

денний, вечірній, нічний, опівнічний, ранковий,

хмарний, захмарний, — ефекти, летючі ефекти, —

грізна гроза поміж них,

але — бути почутим!

І — нашорошитись,

і перейнятися: є!

Є таємниця покликання, кожному — інша:

карма не карма, судьба не судьба,

але ж є!

То й постає,

лиш вдивляйся-вслухайся, ріднішай

небу і голосу!

В небі і в голосі

вчуєш своє.

Не бути

почутим людиськами рідними,

грець би їм ґречний,

почутим не бути… То й що ж?

Аби сам собі знав, що волав,

що на цілу пустелю краянську,

на всю-всеньку пустелю вселюдську,

ой, пустелищу!

— криком і шепотом, —

скільки сили мав,

стільки й волав.

Крик же з шепотом все ж…

відбивалися?

від шибок, від мембран поверталися?

Відбивалися-зогрівалися,

бумеранжили, ой, оранжово,

били боляче,

а — не мовчав!

Бути продавцем батьківської хати,

яку почали розбирати

ясними ночами

споночілі дрімучі мутанти.

Її — продавати?

Її, невимовну, невигойну, підсліпувату:

тамуючи слово остюкувате «хатопродавець»,

ковтаючи сльози рапаті,

ціну називати,

купити просити,

врешті-решт самому покупцям волю вчинити —

доплатити…

Не бути

для нащадків людоїдів,

цих узурпаторів майна, ідеологій,

і перемог, і партій переможних,

спілок довірчих, товариств, конфесій,

і натовпів,

і ґеніїв сліпих, —

для всіх них, людожерів (ой, плодючих!) —

ні виборцем,

ні найманцем, ні спецом,

ні консультантом,

ані лавреатом, —

у злиднях розкошуючи, — не бути!

То й стравою для них, ікластих трутнів

та їхніх всепросмерджених шакалів,

не стати,

ні!

Бути собі на умі. Не бути

рекомендованим.

Бути жартів героєм. Не бути

героєм пліток.

Бути зірко примруженим. Не бути

в нікуди скерованим.

Бути втомою втомленим. Не бути

упхатим в порок.

Бути оббреханим. Не бути безликим.

Бути перебреханим. Не бути безмовним.

Бути таємно собі великим.

Не бути на торжищі крамом

коштовним.

Бути символом аборигена многотерпеливого,

але непоступливого.

Не бути

убезпеченим від нещасного випадку

на дорогах своєї вкраденої вітчизни

чи в під’їзді брудного будинку.

Бути

ексклюзивним привидом

на побігеньках у Сили Всевишньої,

на людожерів насупленої.

Не бути

згаданим у «Довіднику хоч скількись відомих аборигенів

епохи повторного встановлення ринку».

Бути тінню над полем легкою, леткою.

Не бути тяжкою лайкою.

Бути пахощами… незабудок?.. левкоїв?

Не бути догматику-цитатоманові за лакітки.

Бути свідком горішнім:

біжить хтось маленький з похвальним листом.

Не бути до нього, малого,

в іронії.

Бути радим за лист його незамоклий,

осіненний хрестом,

на столі, під букетом півонії…

Бути — й по всьому! — собою.

Не бути — й по всьому! — охвістям.

Травневого грому луною —

бути!

Не бути — безвістям!

БутиБути?.. Не бути?..

Будь-що, будь-що-буде, — бути!

Й, як наслідок, отже ж, — не бути!

Бути-не-бути — не-бути-бути…

Жодних питаннів!

Будьмо-не-будьмо! Не-будьмо-будьмо!

Жодних, найменших ваганнів!