1. Знає

Знає строк сусідській корові

і що там удасться – бичок, чи теличка. Знає,

скільки уряд який, якщо всім обіцяє,

ще протримається. Знає,

де Макар телят не пас

і де козам роги правлять. Знає,

почім у Костянтинові гребінці

і почім ордени на фронті. Знає,

звідки ноги ростуть

і в голови колгоспу. Знає,

куди зникає щебет малюка

і шепоти закоханих. Знає,

звідкіль буркотливість до нас причіпляється-липне,

авжеж, – з того світу. Знає,

добре знає, що весь не умре,

і тому не бурчить,

і все, що захоче знати, –

знає.

2. Вміє

Копати, орати і засівати,

саджати, полоти і підгортати,

пасинкувати і жнивувати,

всілякі плоди до снігу збирати,

їх зберігати,

роздарувати,

от лиш не вельми – їх продавати.

Вміє з сокирою, з стругом вправлятись,

за що узявся, з тим довго не длятись.

Сокирою робить роботу найтоншу,

найнебувалу ,

пахучу при тому.

Ніхто ще на нього в тім не надививсь:

от наче з сокирою він народивсь.

Була би йому карельська береза,

дуб морений, думка твереза

(конструкторська думка, що окриля), –

космічного виладнав би корабля.

Вміє робити мости – переправи,

якщо вже дійшлось до вояцької справи.

Вночі їх наводив і під вогнем

білесеньким, сонячним, снайперським днем.

Вміє пошити і залатати,

і не вимагати ніякої плати,

вміє вчиняти і вичиняти,

вміє чогось дурного не знати;

шоферувати, мулярувати,

камінь до каменя так поскладати,

щоби любились, не лічачи літ,

із каменем камінь, допоки світ.

Вміє всілякої трохи роботи,

секретів не держить в шухлядах таємних.

Вміє свиню так заколоти,

щоб їй це було приємно.

Вміє прийняти на світ поросятко,

гусятко, телятко, ягнятко, лошатко,

а як доведеться, то й людське дитятко,

мовити кожному вчасно:

„Живи!”

Відповідають: „Спасибі, дядьку!”

Виповідають найпершу подяку

мовою сонця, вітру, трави.

Вміє почути ту дивну мову,

їй дивуватися знову і знову.

Міг би навіть піти тлумачем,

якби попросили, як слід, з калачем.

3. Може

Може з вітром погомоніти,

може з сонцем порозумітись,

може очима трави придивитись

до всього, що діється доокруг.

Не полишила й тоді ця спромога,

як у підпілля впроторили Бога:

„Потягнеш, Іванку, за себе й за нього?

Знай, він не великий був тобі друг!”

Їж, Іванище, сіно-солому.

Права не маєш, бідако, на втому

ані рукам, ні очам, ні уму.

Бо смолокурить все чортик-загнітко:

скинули Бога – впроторився дідько,

кличе на звіт хоч кого в Колиму…

Аж повелись знову капіталісти –

здебільше вчорашні палкі комуністи

і трохи колимських „братків”;

цим від Івана лиш голос потрібен,

ну та щоб був собі Йван не безхлібен,

сяк-так при них животів.

Підступи марні, смішні зазіхання,

шкода їх – не знають панове Івана,

не знають, щО може Іван.

Може їм дулю в кишені скласти,

може всі їх капітали заклясти:

з чемності досі так не вчинив.

За українську чесняцьку ідею

буде стояти, впаде хіба з нею.

Стане війною супроти війни.

Може достоту стояти оружно.

Може на сонце дивитись безмружно.

Сам перевисне в собі аркодужно

проти облудних потал.

Може (бо сам аж ніяк не всеможний)

розплакатись там, де розплачеться кожний,

і сміху (того, що не втримає кожний)

не втримати.

Сміх той разить наповал.

4. Сміє

Сміє

ослухатись бригадира,

коли той, правильні, зрештою, речі,

говорить, хвилюючись, напідпитку.

Ніколи не вірив речам таким.

Сміє

на зборах колгоспних загальних,

коли голосують „за цілий список”

(хто до президії нині достойний),

встати і, слово узявши, сказати,

внести пропозицію тобто, аякже :

„Давайте вже „за”, лиш окремо

за кожного,

щоб кожен, аякже, був навидноті”.

Сміє

святкових газет не читати

на тій підставі, що сам все те знає,

що краще у свято шукати балачки,

на сонці поніжитись і при столі.

Шанує газети буденні, робочі,

газети читає, мов робить роботу, –

потрібну, важливу,

авжеж, невідкладну,

таку непросту, аж немов керівну.

Сміє,

як хто коли дуже спішить кудись,

його зупинити чемненько та вибачно,

перепинити невчасно та весело –

не з дурнопусту, авжеж, зацікавлено:

„То як, чоловіче, життя?”

Сміє,

до міста в потребі приїхавши,

не заспішити, не понуднішати,

просто з вокзалу кожному стрічному

вголос бажати:

„Доброго дня!”

Сміє

жінці своїй, половині своїй,

більшій, як мовиться, половиноньці,

щодня нагадати,

що славна вона,

охайна така, чепурнесенька.

А знає й вона, що йому нагадать,

і сміє сама, догадлива.

Тому, певне, їх і літа не беруть –

у кого б про те поспитатися?

5. Вчиться

Вчився у добрих людей

доброму.

Вчився у всяких людей

доброму.

Вчився в недобрих людей

доброму.

в кожного вчитись зумів.

Вчився у ґречних людей

ґречності.

Вчився в неґречних людей

ґречності.

Вчився в останніх людей –

ґречності.

вчились у нього вони.

Вчився у щедрих людей

щедрості.

Вчився в звичайних людей

щедрості.

Вчився в нещедрих людей –

щедрості.

В ніяких нічому не вчивсь.

Вчився у мудрих людей

мудрості,

вчиться в немудрих людей

мудрості,

у мудруватих – все’ дно

тільки мудрості.

Наука в ліс не веде.

Вчиться у щедрих людей

щедрості.

Вчиться в звичайних людей

щедрості.

Вчиться в нещедрих людей

щедрості.

Вічна наука ця.

Вчиться у ґречних людей

ґречності.

Вчиться в неґречних людей

ґречності.

Вчиться в останніх людей –

ґречності.

Вчаться у нього вони.

Вчиться у добрих людей

доброму.

Вчиться у всяких людей

доброму.

Вчиться в недобрих людей

доброму.

В кожного вчитись зумій.

6. Вірить

Вірить кожному стрічному,

хто не ховає очей,

не змигне.

Чиї очі не бігають,

чиї речі медами не ллються.

Не вірить газеті „Правда”, під якою пройшов не одне

десятиліття, і не вірить у світову,

остаточну таку,

назавжденну таку революцію.

І що до неї дожити непросто,

давно його те не гнітить.

А якщо не гнітить, то, відомая річ,

не пригнічує.

Вірить самому собі,

і тому йому легше на світі жить.

Вірить самому собі,

хоч тут похвалятися начебто й нічим.

З вірою певність приходить,

щезає непевність,

і не старіється все, що насправді нове.

Вірив у комунізм як прийдешню душевність

і, бувало, при комунізмі

цілими тижнями

наперекір парторгам

собі

живе.

Тижнями,

днями,

годинами

хвильку до хвильки тулить.

Чує-не-чує, як дме над ним сонячний вітер.

Вірить у світле майбутнє,

і в світле сучасне,

а й трохи – у світле минуле, –

вірить.

7. Любить

Любить тиху розмову

о тихій порі.

Любить пісню душевну,

в бувальцях бувалу.

Та сорочку нову,

та штани нестарі,

та взувачку,

в якій би ходить непомалу.

Любить пил за машиною,

за чередою,

а найбільше – за кінським

жарким табуном.

Любить тишу безстрашну

перед грозою,

любить в травні грозу

над барвистим селом.

Любить ластівок ніжних

концерти на дроті,

коли вторять їм відблисками

лемеші.

Любить Чарку Заслужену,

по роботі,

коли ясність велика

панує в душі.

Любить

гроші додому приносити жінці,

любить радитись,

що б то за них підновить.

Любить дітям робити

цікаві гостинці,

любить в пам’яті їхній

вигадником жить.

Любить життя

(не вродивсь церемонником)

без перемов, недомовок, обмов.

Любить –

із гарним аби співрозмовником –

гарно помовчати

про любов.

8. Хоче

Хоче знати, звідкіль беруться всезнайки,

докопається, звісно, рано чи пізно.

Докопавшись, захоче притьмом узнати,

як вдається їм почестей не уникати,

процвітати вовіки і прісно.

І куди їм вдається запропадати,

коли черга доходить плече підставляти?

Хоче з щастям своїм хоч би раз розминутись,

відпочити від нього, поглянути збоку:

як воно без Івана: уміє не гнутись?

як йому без Івана: щасливо, нівроку?

Дуже хоче спізнатися

з силою чистою,

отією, що крутить планети вкруг сонця,

електрони вкруг ядер

і чарку іскристого

по лозі піднімає, збираючи в гронцях.

Дуже хоче спізнитися

на шапок розбирання,

коли кращі, найважчі,

вже розхапано дужчими.

Не спішить в Мономахи

голова його рання,

а під легшою шапкою

легше думка ворушиться.

Хоче встигнути з ділом,

щоб діло почати,

відрізняє не-діло від діла

охоче.

Хоче завжди зі словом

до речі встигати.

Спромогтися на слово пророче

хоче.

Забаганкам чужим не суддя непідзвітний,

перебачив усяких, набрався терпіння.

Але так уже хоче, щоб люди у світі

мали чесні, прості,

благородні хотіння.

9. Мусить

Мусить Сонце зустрічати

рано-вранці,

мусить Сонцю догоджати

цілий день;

ні на крок не відставати,

випивати з ним по склянці

(в косовицю по відерцю)

з дня у день.

Мусить Сонцю довірятися

в усьому:

що замислив,

що згадав, а що забув,

і куди прогнав утому,

і коли прийшов додому,

і яку не обійшов журбу.

Мусить Місяця у хмарах

не губити

(Місяць – то ж козацьке Сонце

як-не-як),

з ним на голос ворожити,

кип’яточку пригубити,

зоряний розгадувати знак.

Сонцю, Місяцю

довірився в усьому,

а вони багато де в чому –

йому.

І тому в житті земному

ані блискавки, ні грому

не страшивсь ніколи,

і тому:

мусить дурневі казати,

що він – дурень,

мусить прихвосням

казати – хто вони;

і любителям халтури,

й тим, хто любить

шури-мури, –

всім, котрі на ниві людства –

бур’яни.

10. Мріє

Мріями ситий не був ніколи,

не знав, що бувають вони голубі.

Мріяв, бувало, й для протоколу,

та в думці завжди бачив собі:

Як без крику росте пшениця,

як дурніші мудріших не вчать,

На малого Тарасика стають схожими лиця

його, Іванових, онучат.

Бачив зміни – не перезмінки,

мрію не гнав, як дурень коня.

Мрію, однак, не виводив з загінки,

перепочити давав – поганяв.

… Бачить, як колос росте без крику,

без паперових над ним вітрів.

Як онучат онучата велику

правду не ділять на кількість чинів.

Все там росте від Правди самої,

Правда, мов друге Сонце, зійшла,

люди, жита, чорнобривці, левкої, –

в променях Правди, без відблисків зла.

Славно живуть, стільки знають-уміють!

Вмирають – то лиш від сердечних ран.

От лиш цікаво: про що вони мріють? –

бачить-не-бачить, замріявсь Іван….

Далеко замріявсь. Пора вертати

до невідкладніших справ і потрав.

До поля вертати, вертати до хати,

до мріянь, які на вечір відклав.

Мріє, щоб дощ перейшов на посіви,

щоб не озвалось на дощ ребро,

щоб по дорозі до вирію сіли

бусли на хату, а з ними – добро.

Мріє, аби у районній пекарні,

не економлячи марне муку,

пекли паляниці не вельми гарні,

але – на капустяному листку.

Вранці на люди ведуть його мрії.

Шлях до людей через поле. Туман…

В тумані, пригляньмось, Іван –

ледве мріє…

Нумо назустріч!..