ПРОЛОГ

ПОЧУТИ від сусідки про ж у к а,

якого з а в е з л и к а п і т а л і с т и,

щоб він поміг їм нас дощенту з’їсти,

з картоплі розпочавши й буряка...

Ще, к а ж у т ь, воля Божа, людський гріх,

супутниками закидають їх!

Ще,  ч у й т е,  там такий страшний,  пекельний:

укус негайний, а  і с х о д - смертельний!

Отож недурно, к а ж у т ь, п’ять рублів

дають за штуку, якби хто зумів...

А якби десять, забери їх чорт, —

безплатно посилають на курорт!

А якщо сто (там можна і малі),

вручають о р д є н просто у Кремлі!..

У з д р і т и сатанинського жука

на етикетці пачки з сірниками,

від переляку ледь прийти до тями

в передчутті н а р е ш т і  г а п л и к а.

В холодний піт сахатися зі сну,

Молитись Богу, знов кричати “пробі!”,

Коли насниться... в арештантській робі

Літун-вертун кусючий, що аж ну!

Аж трохи заспокоїтись на тім,

що все ж не видасть, мо’,  природа-ненька:

“в смугастій робі він... такий... рідненький,

мов плоть від плоті нашої... Ходім!

Ходім бороти — праця не бридка —

тотого коло-радського жука!"

1.

ЗІСЬКАТИ неймовірного жука

на рідному вгороді — і не впасти,

впустити руки, дихати так часто,

мов у коханні після сорока.

Покликати сусідів. Гуртома

кусючого до пачки заточити, щоб із сільради у район дзвонити —

й зітхнути: за рублями за п’ятьма.

Зате дізнатись: не кусючий він,

ловити можна, гада, і руками

й його кусати, до лихої мами

(аби охота — мамі його хрін!).

І  с т р а т и т и, поганця, при сільраді,

бодай і камінцем до камінця:

щоб бризки його крові — гівенця

лишилися зоріти — на сільраді!

Й, Країни Рад наспівуючи гімн,

міцніше на ніч зачинити двері,

й себе відчути у печерній ері,

сон загадати не страшний...

А втім...

насниться знову, певне, тільки жук,

насниться хоч не страх, одначе ляки...

Прокинутись, вщипнутись за...

Собаки

валують досвіт — розумій їх гук:

“Гайда бороти — праця хоч бридка —

тотого ко - ло - ггг! - радського жука!"

2.

ЗБИРАТИ колорадського жука,

не знаючи, що є десь Колорадо —

його вітчизна втішна і принадна,

така єдина, дідько-зна яка.

Збирати ще й личинок, крім жука,

із-під листків витрушувати гаддя,

коли нема за що купити яду —

або не хочеш знати того яду —

збирати незнищенного жука!

Дірява миска, віник золотий —

і ти вже не людина — півкомбайна,

і доля твоя файна, віра-майна,

і вдача твоя вбивчо-життєдайна,

і намір твій жорстокий, та святий.

Жука трусити, мовби куркуля —

в неділю, у вівторок, у серЕду,

у п’ятницю, в суботу... Попереду

неділя знову душу звеселя.

Жука зіськати, мовби тих... бандер

у запашному гіллі смерековім,

коли майор Говнов кричав: “Пріколєм!

і навсєгда іх пабєдім тєпєрь!"

Крізь червень червонястий навпростець,

крізь липень золотавий та смугастий

брести, комбайнувати і не впасти,

жукові передати свій ломець.

І в світлі дні збирання винограду

збирати колорадського жука!

Не вірячи, що десь є Колорадо,

а тутай, на вгороді, — ельдорадо

для тебе, дурня, даже дурака.

3.

ТОПИТИ колорадського жука!

Щоб зрозуміти: весь не потопає,

торкнеться суші — тут же воскресає;

хіба що нафти зверху піввершка

уздовж ріки, упоперек ставка.

Або — його топити в кип’ятку!..

Воно б і можна: в кип’ятку — топити!

Та це вже буде зватися: варити

(якщо сприйме заміну хтось таку).

4.

Жука — ПАЛИТИ! (Якщо дрова є).

Хай жук шкварчить! (Якщо садизму стане).

Хай чорний дим у синім небі тане.

Хай вітер з нього чорні кільця в’є.

На цеє “хай”, одначе, є “але”:

а що, коли Господь із неба глипне

і в гніві підборіддя своє випне:

“Язичнику! — гукне. — Ти робиш зле!..”

І спробуй довести Йому,  ти,  скверни повний,

ІЦо це простий вогонь, а не жертовний.

5.

ДУШИТИ колорадського жука!

Узувши чуні чорні і смердючі,

утоптувати в битий шлях палючий,

де кров його безбарвна і липка.

Жука топтати, мов крутий заміс

чи греблю ту для того Дніпрогесу,

з тваринного свойого інтересу

жука топтати, хай би йому біс!

Жука чавити, мовби виноград

в часи Христа (в добу Іуди тобто),

і, потом поливаючи свій потопт,

Небесний не вимріювати Град.

На мило, на мастило, на лайно

(жуку — жукове!), ну який тут спинок!

Хоч... трохи жаль його малих дитинок,

що вже їм сонця зріти не дано.

Сльозу — прогнати! А прогнати щоб,

спіши собі негайно уявити,

що то — бандерські чи ... душманські діти

десь на суміжжі Азій та Європ.

6.

ТРУЇТИ колорадського жука!

На яд латинський назбиравши грошей,

кропити в день святешній і хороший,

якщо вже доля випала така.

Святе добро, у кого помпа є.

Той з криком ув атаку йде хімічну,

з собою кличе силу потойбічну,

вояцьке щастя бавлячи своє.

І тріумфує він, такий, тоді,

коли з-під хмари трійла, тіда-ріда,

з останніх сил втікають... до сусіда! —

строкаті, перламутрові, руді

(хоча сусід готує вже одвіт,

і завтра чи позавтра, статись може,

їх пожене — назад? невже?! — о, Боже!

О, той сусід — призвідця многих бід!).

О помпо, помпо!

Як тебе катма,

відро і віник — теж якась-то зброя,

що кличуть теж якогось-то героя

на прю ступати зранку задкома;

в штани ловити вітер супротивний,

а поступати проти вітру, вже ж:

в десниці — віник-меч,  у шуйці — срібна креш,

у носі — пахощі, достоту не їстивні.

Труївши колорадського жука,

себе не доостанку протруїти:

змарніти, а вціліти й гомоніти

куди не підеш — тільки про жука!

7.

„Жуки здихають кроплені,

в болоті рак не свисне,

а людям ця картопелька

безпечна та корисна.

Безпечна, то безпечна,

але іще й корисна!

Корисна, то корисна,

але іще й безпечна!

Безпечніша за бритву

безпечну найтупішу,

корисніша іприту:

хто з’їв, той здоровіший!

Жуки конають добренько

ізвечора до рана,

а людям, як пороблено:

людиськів менше не стане!

Рекламо, альма-матінко,

солодкі твої груди,

нових нам препаратиків

везуть хай звідусюди!”

8.

МОЛОТИ п о м і ч н ю щ о г о жука,

в сусідки якось визнавшЁ рецепта

(не приховала все ж сусідка терта,

що у жукові — сила, ще й тривка:

супроти ревматизму і подагри,

радикуліту і, либонь, правця

і навіть... той... замість тії... “Віагри”

як з о в н і ш н є годиться кашка ця,

що з м’ясорубки хрускітно виходить,

народну медицину в ранг виводить!).

Цю кашку, правда, треба засушити,

настояти — в льоху — на перваку,

щоб потім, куди треба, приложити

в годину добру, але нелегку...

Замріявшись про зцілення — терпіти,

аж враз схопитись з вереском: пече!

ІІече і пухне, ніби динаміту

ти наковтався ще і ще, й іще...

І власним тоді розумом дійти,

із хіміком шкільним вчинивши раду:

тепера жук настільки повний яду,

що з ним у медицину не ввійти.

Мовляв, якби вдалось в оранжереях,

там скількись прокрутивши поколінь,

природні соки відродити в нім,

тоді рецепт такий, можливо, й теє...

Хоча “Віагру”, може, що й навряд

замінить препарат “Жук-мінус-яд” —

як з о в н і ш н є принаймні...........

9.

ВИВЧАТИ неймовірного жука,

його пластунські і літальні сили:

до щедрика подібні має крила,

живучість же на рівні... „яструбка”...

Оцей, напіврозчавлений, повзе,

той, побратим його, часу не гає:

до нутрощів друззяки припадає,

натхненно смокче, злизує, гризе...

Для місії якоїсь - не інак -

така, на схилку літа, підзарядка:

достоту „яструбковий” бішбармак,

впізнавані карательські повадки...

Вивчавши одержимого жука,

у здогаді раптовім заніміти:

хіба?.. невже?.. це... наслідок... освіти...

у центрах, що засновані... ЧК?

І, отже... певна місія його...

на цих все ще не знищених городах,

впізнавана в окремих епізодах,

страшна, як чорний уночі фургон...

Іще страшніша?.. В цій технічній ері,

де кожен стратегічний твій партнер

тебе жере, щоб зжерти, ненажера,

тебе за свій вважає тренажер

для відповідних функцій відповідно

(цитата майже з Кравчука ЛьонькА),

цілком логічно, хоч не зовсім гідно,

їм всім зробити ставку на... жука.

В епоху біо-нано-технологій

це вже лиш маска, може: жук-жерун...

Все інше - ху із ху на нивці вбогій:

носій? розвідник? психо-нейро-гунн?

О Боженьку! О сило молитовна!

Дай розуму дослідження вести,

у Київ результати довезти,

в приймальнях не сконати, у двомовних.

10.

ЛЮБИТИ колорадського жука!

Він існуванню вищий смисл дарує:

тоді радикуліт не гонорує,

душа тоді п’янюща і п’янка.

Не щедрик-бедрик, але жив-живий,

він по щоці довірливо скородить,

він до матні, буває, шлях знаходить,

а під спідницю — шастає, як свій.

Скількох він молодиць перелюбив,

того ніяк пером не описати,

у жодні серіали не ввібгати!

(а ще скількох їх він недолюбив;

за що ж і гине). Доля не з легких

йому судилась: тут, за океаном,

лишатися будь-що американом,

живішим бути од усіх живих.

Кохати найживішого — того,

останнього: вже паморозь заходить,

а він собі ще місця не знаходить,

а він собі ще зовсім ого-го!

З ним боротьба — як сварка двох сердець,

над ним побіда — тільки тимчасова,

життя матеріяльного основа,

Що будить дух, немов лицарський герць.

... У ніч зими (коли прийде така)

жукову пайку тріумфально жерти,

так жерти, що одного разу вмерти,

чи теє... здохнути... і плюнути й розтерти...

Й на цвинтар торохтіти по грудках.

11.

По до - ро - зі жук, жук,

По до - ро - зі чор - ний,

По - ди - ви - ся, дів - чи - нонь - ко,

Я - кий я мо - тор - ний!

По до - ро - зі жук, жук,

По до- ро - зі ру - дий,

По - ди - ви - ся, мо - ло - дич - ко,

Я - кий в ме - не гру - бий!

По до - ро - зі жук, жук,

Сму - гас - тий, пе - ріс - тий,

А вже ж ме - ні, ба - бу - сень - ко,

Та й не тре - ба їс - ти!

Ой, не тре - ба їс - ти,

А й не тре - ба ж пи - ти,

На ве - се - ло - му вго - ро - ді

Ка - торж - но ро - би - ти!

Ка - торж - но ро - би - ти,

Са - па - ти, кро - пи - ти,

Пе - ріс - то - го ’ме - ри - ка - на

У мат - ні ло - ви - ти!

По до - ро - зі жук, жук,

По до - ро - зі пук! пук!..

О - о - й - й!..

12.

Коли ж весна на гробі зацвіте

і картоплі полізуть на вгородах,

воскреснути — собі у нагороду,

чи на покару, — хто нам скаже те?

Щоб першого смугастого політ

на виході із цвинтаря зірвати,

щоб знову: віник, миска діркувата

і чорні чуні з героїчних літ;

І світ, зелений і смугастий світ,

усмішкою беззубою вітавши,

в бадиллях заблудитися назавше,

безсмертя узвичаюючи міт.