Михайло Стрельбицький
Летичівські краков’яки
(Так воно бувало)
Я не вмію краков’яка...
Я не піду за поляка,
бо не вмію краков’яка,
а не вмію краков’яка,
бо не піду за поляка.
Бо через той краков’як
уступила в коров’як.
Краков’як бере за серце
ще й підморгує: „Не сердься!”
Краков’як хапає душу
і обтрушує, як грушу.
Хоч не вмію й гопака,
а піду за козака.
Ой козаче не лайдаче,
краков’як за нами плаче.
Хай поплаче, поридає,
звідтіля попідглядає:
як ми тут, на видноті,
тупцю-дрібцю в решеті!
Під Лятичовом, під муром...
Під Лятичовом, під муром,
завзялися льошка з кнуром.
Так старались, аж іскрили,
мало міста не спалили.
Якби тут не річка Вовк,
всьо згоріло б – цьовк не цьовк!
А на Вовку попід мостом
змагалися відьми хвостом,
приманили відьмачиська
з Щедрової грішничиська:
ляп-ляп! лясь-лясь! кіх-кіх-кіх! –
розщедрилися на гріх!
У Лятичові грішити
вміє житель і не житель,
но спиняє Матка Боска –
Матка Боска Лятичоска.
Хоч доводить краков’як
до гріха й кривих кривляк.
В Лятичові на ярмарку продавав циган цигарку
В Лятичові на ярмарку
продавав циган цигарку:
до небесного вогню –
правив тисячу за ню!
„Купіть, пани дешевицю,
щоб у трумні вкласти в пицю:
щоб на райських на вратах
оцінив Петро ваш пах!”
Збіглись пани, торгували,
по півсотні набавляли.
Циган ціну вгору гнав,
бо кебету добру мав.
Аж тут фермер підбігає,
двічі платить та й купляє.
А життя своє клене:
„Пропади, пекло земне!”
Ліг у трумно незабарки
фермер, вже ж не без цигарки.
Лиш як став перед Петра,
там пройшов не на ура.
Небесами прогуло:
„У Чистилище його!
Хай там добре налягає,
панський сморід відчищає!”
Як з Кийова до Кракова мчали пані ґонорова
Й-а з Кийова до Кракова
мчали пані ґонорова;
як домчали д’ Лятичова:
„Далі мчати не готова!”
Тут надовго запропали:
краков’яки танцювали.
Ото гульки, ото танці,
як не звечора, то вранці;
ото танці ще й зальоти,
життьові коловороти.
Так тим пані переймались,
що на нитку станцювались:
станцювались, згулялися,
в Лятичові осталися.
Плачте там собі в Кийові,
виглядайте у Кракові –
дісталися пані нам,
лятичівським джиґунам.
Музикантів повтомляєм –
краков’як на губу граєм,
на гребінчик приграєм –
щастя в долі виграєм.
Ото гульки, ото танці,
остались два закалянці:
нум’ за паню чуби драти,
пики чистити та бгати!
Поки пані у той час
ощасливлюють всіх нас:
завіялись на Завовк,
танцю там даєм урок!..
Станцювавшися до решти,
пані в трумно взяли мешти:
щоб чи Богу догоджати,
а чи в пеклі танцювати.
З того часу у Кийові
і в Кракові карти нові:
на тих картах місто є,
де тих панів не стає.
Но з Кракова до Кийова...
(І т. д. – див. спочатку).
Хто в житті не краков’ячив, той для Бога менше значив
Туди гульки, сюди танці,
тут зійшлись не закаканці,
тут же й доля і судьба –
ніженьками молотьба.
Хто в житті не краков’ячив,
той для Бога менше значив,
а до дідька ближче був:
починай ми молотьбу!
Тупу-тупцю, гупу-гупцю,
не хапай мене за… серце!
Бо де серце, там душа,
за душею – ні гроша.
Звідти гульки, звідси танці –
зустрічні про-ту-бе-ранці.
Туди-сюди обернись,
хто чим має – похвались!
Сильні ноги молотьбою.
Пані Вічносте. – сюдою!
Не минайте, просим, нас
ні в лихий, ні в добрий час!
Сильні литки переблиском,
сильні перса перед писком,
сильні навіть животи,
як їх добре розтрясти!
Пані Вічносте, зважайте,
животярам потурайте:
не минайте – просим Вас! –
ні найменший вихиляс!
Роби, Маню, тут не бал – початковий капітал!
А де танці, там зальоти:
приземлились два пілоти.
Їден пхає дві півлітри,
другий – півмішка селітри:
«Бери, Маню, ці дари,
але ж відблагодари!»
Маня дари чесно брала,
в самогон селітру клала –
знала дозу медицинську,
присипляла силу свинську:
«Засни. силонько – рох-рох! –
поєднай пілотів двох!»
В Лятичові на базарі
всяке собі при товарі:
при горшку чи при макітрі,
зекономленій селітрі…
Роби, Маню, тут не бал –
початковий капітал!
Чуки-гопки, ой-ля-ля, аж до Лисого Кремля!
Котилася не та торба,
не туди, не з того горба:
а як сюди прикотилась,
то в ній відьма очутилась!
Грай, ‘дьмусю, грай,
себе з торби визволяй!
Грай, вигравай, -
звеселяй нам рідний край!
Узялася відьма в боки починає свої скоки
ще й приспівує… баском –
як товариш політком:
«Ви, лятичівські лайдАки,
в Вовку мокнуть ваші… спини,
мокнуть та й не просихають,
відьму здаля спокушають!»
Грай, ‘дьмусю, грай,
спинам спуску не давай,
грай, лярво, грай,
пізнавай наш рідний край!
«Ой ви, люди, люди добрі,
вам би краще жити в торбі:
між горбами та в торбах –
там згадали б Божий страх!»
Ах ти ж, ‘дьмусю, вольна воля,
не тисни нам на мозолля,
не заманюй у торби –
корупції не роби!
Грай, ‘дьмусю, грай,
себе в торбу повертай,
грай, серце, грай,
краї інші пізнавай!
Відьма круто обернулась,
гордо в торбу повернулась:
як у торбі заховалась,
сама торба зав’язалась.
Відьма в торбі опинилась –
торба ще раз закрутилась,
зав’язалась на ґудзок,
покотилась - на «восток»!
Грай, ‘дьмусю, грай,
пролітай наш рідний край,
грай, ‘дьмусю, грай,
на просторах погуляй!
Котись, котись, не спиняйся,
у дорозі не збавляйся,
мимо Лисої Гори
прокотися – раз, два, три!
А там далі – та й за Десну
маєш путь собі чудесну:
чуки-гопки, ой-ля-ля, -
аж до Лисого Кремля!
Лятичівські краков’яки, то несхожі, то однакі...
Лятичівські краков’яки,
то несхожі, то однакі;
поки всі перетанцюєш,
жеребчиком загарцюєш;
кобилкою затремтиш,
поки всі перелетиш!
Танцюй-літай, моя доню,
витанцьовуй свою долю;
танцюй-гарцюй, мій синоцю,
пригарцьовуй чужу доцю!
Танцюй-ламцюй, мій дідичку,
розвівай сивеньку мичку!
Танцюй-пливи, моя бабцю,
не спіткни об лапцю лапцю!
Всі танцюйте, хто як може:
нам благословення Боже!
Хіба ж тілько для поляка
дано з неба краков’яка?
Хіба тільки для кривляк
лятичівський краков’як?!..
Сюди-туди, паки таки,
лятичівські краков’яки;
поки всі перетанцюєш,
ніг не чуєш, бліх не вчуєш:
судьби знаки, Божі знаки –
лятичівські краков’яки.
Всьо!