(Так воно бувало)

Я не вмію краков’яка...

Я не піду за поляка,

бо не вмію краков’яка,

а не вмію краков’яка,

бо не піду за поляка.

Бо через той краков’як

уступила в коров’як.

Краков’як бере за серце

ще й підморгує: „Не сердься!”

Краков’як хапає душу

і обтрушує, як грушу.

Хоч не вмію й гопака,

а піду за козака.

Ой козаче не лайдаче,

краков’як за нами плаче.

Хай поплаче, поридає,

звідтіля попідглядає:

як ми тут, на видноті,

тупцю-дрібцю в решеті!

Під Лятичовом, під муром...

Під Лятичовом, під муром,

завзялися льошка з кнуром.

Так старались, аж іскрили,

мало міста не спалили.

Якби тут не річка Вовк,

всьо згоріло б – цьовк не цьовк!

А на Вовку попід мостом

змагалися відьми хвостом,

приманили відьмачиська

з Щедрової грішничиська:

ляп-ляп! лясь-лясь! кіх-кіх-кіх! –

розщедрилися на гріх!

У Лятичові грішити

вміє житель і не житель,

но спиняє Матка Боска –

Матка Боска Лятичоска.

Хоч доводить краков’як

до гріха й кривих кривляк.

В Лятичові на ярмарку продавав циган цигарку

В Лятичові на ярмарку

продавав циган цигарку:

до небесного вогню –

правив тисячу за ню!

„Купіть, пани дешевицю,

щоб у трумні вкласти в пицю:

щоб на райських на вратах

оцінив Петро ваш пах!”

Збіглись пани, торгували,

по півсотні набавляли.

Циган ціну вгору гнав,

бо кебету добру мав.

Аж тут фермер підбігає,

двічі платить та й купляє.

А життя своє клене:

„Пропади, пекло земне!”

Ліг у трумно незабарки

фермер, вже ж не без цигарки.

Лиш як став перед Петра,

там пройшов не на ура.

Небесами прогуло:

„У Чистилище його!

Хай там добре налягає,

панський сморід відчищає!”

Як з Кийова до Кракова мчали пані ґонорова

Й-а з Кийова до Кракова

мчали пані ґонорова;

як домчали д’ Лятичова:

„Далі мчати не готова!”

Тут надовго запропали:

краков’яки танцювали.

Ото гульки, ото танці,

як не звечора, то вранці;

ото танці ще й зальоти,

життьові коловороти.

Так тим пані переймались,

що на нитку станцювались:

станцювались, згулялися,

в Лятичові осталися.

Плачте там собі в Кийові,

виглядайте у Кракові –

дісталися пані нам,

лятичівським джиґунам.

Музикантів повтомляєм –

краков’як на губу граєм,

на гребінчик приграєм –

щастя в долі виграєм.

Ото гульки, ото танці,

остались два закалянці:

нум’ за паню чуби драти,

пики чистити та бгати!

Поки пані у той час

ощасливлюють всіх нас:

завіялись на Завовк,

танцю там даєм урок!..

Станцювавшися до решти,

пані в трумно взяли мешти:

щоб чи Богу догоджати,

а чи в пеклі танцювати.

З того часу у Кийові

і в Кракові карти нові:

на тих картах місто є,

де тих панів не стає.

Но з Кракова до Кийова...

(І т. д. – див. спочатку).

Хто в житті не краков’ячив, той для Бога менше значив

Туди гульки, сюди танці,

тут зійшлись не закаканці,

тут же й доля і судьба –

ніженьками молотьба.

Хто в житті не краков’ячив,

той для Бога менше значив,

а до дідька ближче був:

починай ми молотьбу!

Тупу-тупцю, гупу-гупцю,

не хапай мене за… серце!

Бо де серце, там душа,

за душею – ні гроша.

Звідти гульки, звідси танці –

зустрічні про-ту-бе-ранці.

Туди-сюди обернись,

хто чим має – похвались!

Сильні ноги молотьбою.

Пані Вічносте. – сюдою!

Не минайте, просим, нас

ні в лихий, ні в добрий час!

Сильні литки переблиском,

сильні перса перед писком,

сильні навіть животи,

як їх добре розтрясти!

Пані Вічносте, зважайте,

животярам потурайте:

не минайте – просим Вас! –

ні найменший вихиляс!

Роби, Маню, тут не бал – початковий капітал!

А де танці, там зальоти:

приземлились два пілоти.

Їден пхає дві півлітри,

другий – півмішка селітри:

«Бери, Маню, ці дари,

але ж відблагодари!»

Маня дари чесно брала,

в самогон селітру клала –

знала дозу медицинську,

присипляла силу свинську:

«Засни. силонько – рох-рох! –

поєднай пілотів двох!»

В Лятичові на базарі

всяке собі при товарі:

при горшку чи при макітрі,

зекономленій селітрі…

Роби, Маню, тут не бал –

початковий капітал!

Чуки-гопки, ой-ля-ля, аж до Лисого Кремля!

Котилася не та торба,

не туди, не з того горба:

а як сюди прикотилась,

то в ній відьма очутилась!

Грай, ‘дьмусю, грай,

себе з торби визволяй!

Грай, вигравай, -

звеселяй нам рідний край!

Узялася відьма в боки починає свої скоки

ще й приспівує… баском –

як товариш політком:

«Ви, лятичівські лайдАки,

в Вовку мокнуть ваші… спини,

мокнуть та й не просихають,

відьму здаля спокушають!»

Грай, ‘дьмусю, грай,

спинам спуску не давай,

грай, лярво, грай,

пізнавай наш рідний край!

«Ой ви, люди, люди добрі,

вам би краще жити в торбі:

між горбами та в торбах –

там згадали б Божий страх!»

Ах ти ж, ‘дьмусю, вольна воля,

не тисни нам на мозолля,

не заманюй у торби –

корупції не роби!

Грай, ‘дьмусю, грай,

себе в торбу повертай,

грай, серце, грай,

краї інші пізнавай!

Відьма круто обернулась,

гордо в торбу повернулась:

як у торбі заховалась,

сама торба зав’язалась.

Відьма в торбі опинилась –

торба ще раз закрутилась,

зав’язалась на ґудзок,

покотилась - на «восток»!

Грай, ‘дьмусю, грай,

пролітай наш рідний край,

грай, ‘дьмусю, грай,

на просторах погуляй!

Котись, котись, не спиняйся,

у дорозі не збавляйся,

мимо Лисої Гори

прокотися – раз, два, три!

А там далі – та й за Десну

маєш путь собі чудесну:

чуки-гопки, ой-ля-ля, -

аж до Лисого Кремля!

Лятичівські краков’яки, то несхожі, то однакі...

Лятичівські краков’яки,

то несхожі, то однакі;

поки всі перетанцюєш,

жеребчиком загарцюєш;

кобилкою затремтиш,

поки всі перелетиш!

Танцюй-літай, моя доню,

витанцьовуй свою долю;

танцюй-гарцюй, мій синоцю,

пригарцьовуй чужу доцю!

Танцюй-ламцюй, мій дідичку,

розвівай сивеньку мичку!

Танцюй-пливи, моя бабцю,

не спіткни об лапцю лапцю!

Всі танцюйте, хто як може:

нам благословення Боже!

Хіба ж тілько для поляка

дано з неба краков’яка?

Хіба тільки для кривляк

лятичівський краков’як?!..

Сюди-туди, паки таки,

лятичівські краков’яки;

поки всі перетанцюєш,

ніг не чуєш, бліх не вчуєш:

судьби знаки, Божі знаки –

лятичівські краков’яки.

Всьо!