Хто там питає: «Йдемо навіщо?»

Йдемо, бо треба рушати.

Йдемо, бо князь наш, прозваний Віщим,

Не повелів відставати.

Хто там чатує, ставить застави? —

Тішить нас кожна завада!

З Віщим Олегом несем у славі

Щит до воріт Царе-града.

Хто там тікає, хто замикає

Гавані від наших весел?

Князь не гадає — повеліває:

«Гей, кораблі — на колеса!»

Смерті Олега хто там радіє?

Радість йому — на погибель!

Ольга-княгиня стріли посіє,

Ольжичем стане Кандиба.

2. Король Данило Галицький

Не пустив на Захід орду,

Не пустив тевтона в Карпати.

Лиш біда: не зумів на орду

Порятований Захід підняти!

Галицький меч — двосічний,

Галицький щит — двобічний,

Галицький дух — двосилий,

Галицький ум — двокрилий!

Не зносив королівський вінець,

Не відбив у загарбника Київ,

Але твердо прорік рішенець:

Зневажати закон Батиїв!

Галицька вдача — мужня,

Галицька сила — дружна,

Галицька доля — спільна,

Галицька воля — вільна!

Не узяв за приклад, ачей,

Новгородського князя покірність,

Не стулив недремних очей,

Не зламав християнську вірність!

Галицьке щастя — трудне,

Галицьке врем’я — судне,

Галицьке небо — димне,

Галицьке диво — дивне!

3. Князь Дмитро Вишневецький-Байда

— А що це ти, княже, зібрав гольтіпак?

— Зібрав, щоб орда покотилась навспак!

— А що це ти, княже, між них, наче брат?

— Бо кожен з нас братом тут сильний стократ!

У дикому полі робота кипить,

Фортеця росте, виростає щомить.

Спинились ординці, шукають обхід,

Скородять ярки драпаками борід.

— А що це ти, княже, береш втікачів?

— Беру, бо свідомі, свобода почім.

— А як ти їх, княже, ставляєш на путь?

— А так, що мене уже Байдою звуть.

У Дикому Полі там вежі стоять,

При кожній там вежі дозорці не сплять.

Від Дикого Поля крізь ночі і дні

Палають сигнальні — жертовні вогні!

— А що це ти, княже, притишуєш річ?

— Бо все я сказав, хай говорить вже Січ!

— А що це в сідлі ти... хитнувся таки?

— Своє відходив — хай ідуть козаки!

До Чорного Моря ватаги ідуть,

По морю по Чорному чайки пливуть!

А Байда — у думах, а Байда — в піснях:

Козацтву щасливий надумує шлях!

4. Найкращі в світі яничари
(Стримано. З жалобою і гротеском)

А наші яничари — найкращі в цілім світі,

А нашим яничарам нічого не болить;

Увагою султана високою зігріті,

За діло бусурманське готові кожну мить:

Готові розтерзати, готові помирати,

Їх не лякає дідько, їх не страшить упир;

І нюхом своїм чують, де найбагатші хати,

І серцем своїм знають, де кращий взять ясир.

А в наших яничарів носи найбільш кирпаті,

І найміцніші руки, і найтвердіше щ о с ь...

Нам нашим яничарам не можна попадатись:

Вже краще утопитись в відрі води якось.

Готові розтерзати...

А в наших яничарів сліпучі ятагани,

І найбіліші зуби, і нігті — долото.

А наших яничарів обходять бусурмани,

І в очі їм дивитись не видержить ніхто.

Готові розтерзати...

Ми наших яничарів найкраще зустрічаймо,

Всіляко добре дбаймо, щоб душу з тіла — геть!..

Ми нашим яничарам тортур не завдаваймо:

Найкращим яничарам — найлегша в світі смерть!..

... Уміли розтерзати, уміли помирати,

І не лякав їх дідько, і не страшив упир,

І нюхом своїм чули, де найбагатші хати,

І серцем своїм знали, де кращий взять ясир.

5. Полковник Данило Нечай-Брацлавський

Сяде Брацлав на комоні, бряцне Брацлав о шоломи, —

Враз од моря та й до моря полетить луна.

Із полковником Нечаєм, із козацьким звичаєм

Не страшна йому у часі жодна далина.

Приспів:

Полковник Нечай

Козацький звичай

Шанує, як рідну Вкраїну.

Гукнуть: «Виручай!» —

Полковник Нечай

Все кине і яструбом лине.

Із Нечаєм із Данилом вражу силу пересилим,

Сонце ловимо щитами, сонячно йдемо!

А вночі горять Стожари, не страшні нам яничари,

Між вітрами і мечами — гойно живемо!

Приспів.

Хоч занадто він безпечний і до ворога він гречний,

Відступати не згодився і тому упав, —

Є в Данила вічна сила, що світ білий полонила:

В Красносіллі на Поділлі впав, та не пропав!

Приспів.

6. Полковник Іван Богун-Кальницький

Й-а в ВіннИці, при гряниці, над Богом-рікою,

Там Іван Богун-Кальницький не має спокою.

Ой не має та й не має, а й і не бажає —

Уродзоних, ненаситних, з полком зострічає.

Зострічає, проводжає — вміє шановати,

Научає: на дні річки скарбів пошукати.

«Як знайдете, мостивії, то й давайте знати:

Будем разом дідівськії скарби пайовати».

Мудра голово, козаче, пане полковнИку,

Маєш серце ти гаряче і душу велику.

Хоч гаряче, але зряче — врагам на досаду! —

Бачить правду, бачить кривду і вшеляку здраду.

Із ВіннИці, од гряниці, було ж тобі видно:

Брешуть посли московськії, аж від людей встидно.

«Не ревуть воли ніколи, якщо повні ясла!» —

Оце ж тобі, Хмелю, правда про їх Переяслав!»

Ой, Богуне, ой, віщуне, як ти смів казати —

Наче дівку довірливу, Хмеля виставляти?!

Ой, Богуне, ой, віщуне, твоя була правда:

Ой, що вийшла Україні з тої «дружби» здрада!

Мудра голово, козаче, Незмигливе Око,

Пробуваєш у Господа високо-високо.

Пробуваєш там і носиш булаву по чину,

У Господа дощу просиш на всю Україну.

7. Гетьман Іван Виговський — Тріумфатор Конотопський

Москаль, мати, москаль, мати,

Конотопа не видати:

Прибуває москаль, мати,

Неначе потоп!

А навстріч — козацький гетьман,

Пан Виговський з криком: «Гетьте!» —

Починає пан Виговський

Атаки галоп!

Забрехали москалИки:

«Спільний Боже наш великий!»

Зверещали москалики:

«Мать да перемать!»

Пан Виговський добре дбає —

Відступати не даває:

«Оце ж вам, фальшиві браття,

Що прийшли, як тать!»

Гей, від міста Конотопа

Слава йде на всю Европу:

Що розбито двіста тисяч

Підлих брехунів!

Славиться Іван Виговський —

Тріумфатор Конотопський:

Не померкла тая слава

Аж до наших днів!

8. Козак-нетяга Хвесько Ганжа Андибер Непитущий

Кричить султан: «На палю!» Вищить король: «На диби!»

Хурчить аркан смертельно, блищать списи.

Але в сідлі — на диво — Хвесько Ганжа Андибер

Коником виграває — Боже, спаси!

Хвесько Ганжа Андибер — козак — аж-аж!

Має він перед Богом єдиний гандж:

Не п’є він, не гуляє, часу на те не має,

Вороженьків кружляє — Ти, Боже, зваж!

Розбіглися рейтари, сахнулися татари,

Спинився воєвода, що дружбу ніс.

Хвесько Ганжа Андибер до Бога шлях надибав:

З сідла не випадає — навіки вріс!

Кричать ксьондзи: «Втікайте! То — сатана!»

Кричить султан: «Качайте сто діж вина!

І злотом спокушайте! І дівку наряджайте!» —

Летить, летить віками крику луна!

9. Гетьман Іван Мазепа

Гетьмане Іване, грішнику святий!

Все на світі кане, тільки Бог — живий.

І живе у Бозі тільки та душа,

Що за Батьківщину йде на палаша.

Довго ти, Іване, важив і вагавсь,

Сили та відваги, правди набиравсь.

І твою поразку ЛюцифЕр прорік,

Але твоя правда не помре повік.

ЛюцифЕр на троні тебе оббрехав,

Він же й на амвоні — зело многоглав!

А твоя заслуга славна дотепер:

Що уздріли люди, де є ЛюцифЕр.

Гетьмане Іване, душе в небесах!

Все на світі кане, тільки не твій шлях.

Ти у Славі Божій вічно пробувай,

Збитися з дороги ти нам не давай!

10. Головний Отаман Симон Петлюра

Ще від кого так втікали?

Ще за ким так полювали?

Ще на кого так брехали? —

Сатаніли аж?!

Хто ще так в погоню гнався?

Хто ще так брехні не дався?

З брехунів так посміявся? —

Тільки Симон наш!

Тільки Симон наш!

Правду Симона Петлюри

Заточили за три мури,

Всіх судили на тортури,

Хто лиш чув про ню...

А та правда не пропала,

Ще ясніше возсіяла,

Сама себе визволяла, —

Впала на брехню.

Впала на брехню!

Правда Симона — всесвітня,

Доля його — не самітня:

Поміж мучеників волі,

Що числа їм несть! —

Іменем Отця і Сина

Славиться Петлюра Симон:

Перед Богом і народом

Вічна честю честь.

Вічна честю честь!

11. Юність УПА

Супроти Гітлера дурного,

Супроти мудрого Кремля

Повстали села і дороги,

Повстали гори і поля.

Повстанські дні, повстанські ночі,

Смертельний щем повстанських ран...

А серце хоче, серце хоче

Любови, праці і добра!

Людей вивозять до Сибіру

Кривавозоряні кати,

Готові у сибірську прірву

Всю Україну повезти.

Повстанські дні, повстанські ночі...

Руйнуємо катівські пляни,

Щоденно важимо життям,

А европейські шарлатани

Пішли в підбрехачі катам.

Повстанські дні, повстанські ночі...

І тільки в Бога правда суща,

І тільки Бог нам судія,

І юність наша невмируща

До Неба ранами сія!

Повстанські дні, повстанські ночі...

12. Генерал Костянтин Морозов

Вилітаєш, орле, вилітаєш, сизий,

Вилітаєш гордо, рано на зорі.

А вже круки темні, а вже круки ситі

Затулили ясне сонце угорі.

Не зважаєш, орле, не зважаєш, смілий;

Радісний, як доля, твій стрімкий політ.

А вже круки хижі, а вже круки вмілі

Розклювали небо, вичорнили світ.

Досягаєш, орле, верховин високих,

З верховин найвищих оглядаєш путь.

А вже круки люті, числом двісті сорок,

Числом двісті сорок тінь твою клюють.

Не закрити сонця, не склювати неба,

Не злякати серця стукотом дзьобів.

Піднімаєш, орле, на крило до себе

В небо України молодих орлів!